Томаш Маньковський. Архітектура — то найважливіше
Томаш Маньковський (1926-2012),
архітектор, учень Юліуша Журавського та Луїса Кана, професор, викладач університету, від часів навчання пов’язаний з факультетом архітектури Краківського технологічного університету, де був завідувачем кафедри архітектури житла (1963-1979), а потім директором Інституту архітектурного проєктування (1979-1999), співзасновник Архітектурного факультету Академії Анджея Фрича Моджевського в Кракові, творець соціально відповідальної архітектури, пережив Голокост.
Маньковський вважав, що «архітектура є найважливішою», оскільки це мистецтво, яке впливає на всі сфери нашого життя. Творчо працював понад п’ятдесят років — від року закінчення університету в 1954-му до першого десятиліття ХХІ століття. Він створив власну філософію дизайну, засновану на соціальній чутливості та теорії, сформульованої Юліушем Журавським у книзі «Про побудову архітектурної форми» (1962). Йому була близька ідея цілісної композиції, а його роботи донині вирізняються логікою зв’язків, геометрією систем (сіток, модулів) і ортогональними формами, які з часом еволюціонували до більш складних структур, зберігаючи при цьому однозначність і прозорість тектоніки.
Філософія дизайну Маньковського походить з його особистого досвіду: його єврейське походження та пов’язана з цим травма Другої світової війни наблизили його до ідеалів егалітаризму. Він вважав, що соціальні проблеми можна вирішити за допомогою архітектурного проєктування та містобудування, які він розглядав як інструменти забезпечення рівного права кожного на життя в гідних умовах. Незважаючи на навчання в період, коли в архітектурі діяла доктрина соціалістичного реалізму, Маньковський залишився вірним модернізму з його простотою форм і гуманістичним посланням. Архітектор був одним із небагатьох митців, які налагоджували міжнародні контакти та брали участь у навчальних поїздках за кордон у 1960-1970-х роках. Особливе значення для мистецького ставлення Маньковського мала його зустріч з американським архітектором Луїсом Каном, для якого архітектура була «продуманим формуванням простору». Після політичного прориву 1989-го року митець почав співпрацювати з архітекторами молодшого покоління і звернувся до естетики постмодернізму, по-своєму зрозумілої як гра з геометрією та формою.
MIESZKALNICTWO I PREFABRYKACJA / архітектура житла збірне i виготовлення
Підраховано, що в результаті дій Другої світової війни в Польщі було знищено близько 50% міської нерухомості. Пом’якшення так званого «житлового голоду» стало однією з найгостріших соціальних проблем, тому відбувався процес пошуку економічних проєктних рішень з метою прискорення та закріплення процесу будівництва. Тема архітектури житла домінувала в дискурсі та будівельній галузі протягом наступних трьох десятиліть.
У 1959-му році Томаш Маньковський захистив докторську дисертацію на тему «Проблема будівництва одноквартирних будинків із пресованих деревних відходів». Найбільш оптимальним рішенням архітектор постулював розвиток збірного індивідуального будівництва, а теоретичну частину дисертації доповнив проєктами типових будинків, призначених для шахтарських сімей.
У 1960-х роках Маньковський продовжив навчання з типізації та індустріалізації будівництва — у 1961-му році йому було присвоєно звання габілітованого доктора після презентації монографії «Взаємозалежність деяких факторів формування великопанельного будівництва та їх вплив на архітектурну майстерню», він проєктував і будував багатоквартирні будинки, а також розпочав роботу над своїм першим масштабним проєктом — розширенням кампусу Університету науки і техніки АГМ у Кракові. Концепція студентського кампусу Академії, комплексу, що складається з десятка будівель на площі близько 16 га, була створена в результаті роботи багатопрофільної команди, а її основні припущення базувалися на наукових дослідженнях, проведених у Краківському технологічному університеті. Будівництво комплексу, розпочате у 1963-му році, триває у зміненому вигляді донині.
Досвід Томаша Маньковського у сфері проєктування житлової архітектури та беззаперечний успіх, яким стало будівництво Студентського містечка Академії Гірничо-металургійної, дали результати у вигляді запрошення до міжнародної співпраці. Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років Маньковський був частиною команди спеціалістів кафедри проєктування житлових будинків архітектурного факультету Краківського технологічного університету та Міськпроєкт-Краков, яка працювала над двома проєктами для Близького Сходу. Перший — дослідження моделі поселення для Багдаду (1967) — включав рішення архітектури будинків та містобудування поселення, розрахованого на 700 мешканців. У свою чергу, другий проєкт — Загальна житлова програма для Іраку (1978) — був комплексною пропозицією і включав концепції забудови моделі житла для міст і сіл, від єдиного збірного бетонного елемента, через проєкти будинків і забудову поселення, до просторового вивчення всієї околиці, середовища проживання та міста.
ODWILŻ / ВІДЛИГА
У другій половині 1950-х років Томаш Маньковський разом із Єжи Штарком, одним із його найближчих соратників, підготували багато концептуальних та конкурсних проєктів. Відхилення від доктрини соціалістичного реалізму (1956) викликало небувалий «вибух» творчості, а також сміливих і оригінальних візій. Маньковський шукав сучасну мову форм, натхненну світовими тенденціями модернізму. Його експерименти не обмежувалися лише стилістичними процедурами; у 1959-му році архітектор підготував єдиний у своїй кар’єрі проєкт римо-католицького храму. Хоча жодна з концепцій Маньковського та Штарка так і не була реалізована, багато з них отримали престижні нагороди.
KOLEGIUM POLONIJNE / ПОЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ
Пшегожали — один із західних районів Кракова, розташований на схилі лівобережної Вісли й на терені Білянсько-Тинецького ландшафтного парку. У 1920-х роках тут була збудована вілла «Одинець» — власний будинок Адольфа Шишка-Богуша, архітектурна фантазія про середньовічну архітектуру. Під час Другої світової війни Пшегожали були захоплені окупаційною владою, яка ініціювала будівництво санаторію (Schloss Wartenberg), розташованого безпосередньо біля вілли. Після війни обидві будівлі та прилегла територія перейшли у власність держави, а в 1970-х роках їх взяв під опіку Ягеллонський університет. У 1973-му році Томашу Маньковському було доручено розробити проєкт Польського коледжу ім. Казимира Пуласкі — резиденції Інституту досліджень польської діаспори, який планувалося розмістити в лісі, на північ від вілли Шишка-Богуша. Над концепцією він працював разом з Даріушем Козловським, Зофією Новаковською та Кшиштофом Бояновським.
Будівля Польського коледжу в Пшегожалах є сполучною ланкою між модернізмом і постмодернізмом в архітектурній творчості Томаша Маньковського. Формально будівля представляє архітектуру пізнього модернізму і навіть бруталізму, але в ній є елементи, які провіщають постмодернізм і посилаються на історичну архітектуру. Це також єдиний завершений проєкт Маньковського, в якому природа вступає в рівноправний діалог з архітектурою.
POSTMODERNIZM / ПОСТМОДЕРНІЗМ
Архітектура була не лише професією, а і пристрастю життя Томаша Маньковського, тому він також займався дизайном тоді, коли на зламі 1980-х та 1990-х років з’явився в Польщі постмодернізм. Новою естетикою архітектор зацікавився під час перебування у Венеції, де в 1982-му році працював в Університетському Інституті архітектури (IUAV) як запрошений професор. Постмодерн став домінуючим стилем в європейській архітектурі після Венеціанської архітектурної бієнале, яка відбулася всього за два роки до приїзду Маньковського в Італію.
У 1985 році архітектор разом зі своєю дружиною Марією Маньковською розробив проєкт Церкви Адвентистів Сьомого Дня, в якому вперше використав постмодерністську мову та поєднав геометричні поділки (на основі квадратного модуля) з формами зрозумілої Християнської символіки (сонце-світло, вода-життя, пагорб-час, хрест-віра).
Більшість проєктів Маньковського того періоду були плодом його співпраці з Петром Врубелем (APA Czech Duliński Wróbel), яку архітектори розпочали у 1980-х і продовжили в перші роки XXI століття. У 1994-му році Маньковський і Врубель у співпраці з Марією Маньковською розробили концепцію академічного спортивно-оздоровчого центру для Ягеллонського університету та Університету науки і техніки Гірничо-металургійної Академії, який мав завершити студентський кампус ГМА. У 2004-му році на території кампусу був зведений «Будинок за колонами», який став останньою реалізацією Маньковського.
На початку 1990-х років Томаш Маньковський став координатором проєкту Дитячого села в Райско біля Освенцима, куди запросив архітекторів з Польщі, Італії, Німеччини, Швейцарії та Японії. Ця концепція, хоча й не реалізована, підходить як для постмодерністської архітектури, так і для архітектури турботи — дуже модної сьогодні, а тоді практично не уживаної.
У 1995 році Маньковський і Врубель взяли участь у конкурсі на проєкт штаб-квартири Радіо Краков, який був реалізований і нагороджений, серед інших, титулом Містер Краків 2000, Нагородою Міністра Будівництва та номінацією на престижну премію Міса ван дер Рое.
Як згадував Петро Врубель, Томаш Маньковський «не забував» модернізму, постійно шукав те саме в архітектурі — порядок, логіку, раціональний метод, тому постмодернізм у його виконанні характеризувався сильною геометризацією проєкцій та будівельних блоків, що можна розглядати як еволюцію культивованого архітектором дизайну на основі модульної сітки.